Ультрас: за пределами нашей реальности
Ультрас: за пределами нашей реальности
Не хотелось бы возвращаться к печальным событиям 19-го июня. Но на гостевой нашего официального сайта загорелась дискуссия, бушуют страсти, горячо, словно в доменной печи. И всё из-за решения КДК ФФУ от 3-го августа 2017 года. Клуб наш наказан проведением трёх домашних матчей без зрителей и будет находиться на так называемом «крючке» из-за пункта 5, в котором говорится, что… лучше процитирую дословно: «у випадку проявів неналежної поведінки вболівальників ФК «Металіст. 1925», розглянути питання про виключення ФК «Металіст 1925» із складу учасників серед змагань з футболу серед професіональних клубів».

Болельщики уже третий день обсуждают тему: ультрас – это зло или важнейшая составляющая современного футбола!

На финальном матче чемпионата Украины среди аматоров произошло то, что не иначе, как «дикая выходка хулиганов, уголовное преступление, уродство в наихудшем смысле», назвать нельзя! Я был лично свидетелем, как всё происходило и могу с полной уверенностью констатировать: это кошмар и такого не должно быть на футбольном матче!!!

Харьковские ультрас поступили, как следует поступать в таких случаях настоящим мужчинам. Они признали свою вину, признались, что поддались на провокацию организованную лицами без и проникших на сектора киевского стадиона, предназначенные для харьковских болельщиков. Ультрас нашли в себе силы и смелость поехать в Волочиск и лично принести извинения вице-президенту ФФУ, президенту «Агробизнеса» Собуцкому.

Но мы должны помнить и о том, как наш клуб пострадал финансово: это потеря возможного долгосрочного финансирования клуба из-за отказа двух спонсоров от сотрудничества с нами (причина, отпугнувшая спонсоров, понятное дело, событие, произошедшее 19-го июня), это штраф, наложенный КДК на клуб, это и потеря выгоды от продажи на три домашних матча.

Вот интересное исследование Антона Чисникова на тему украинских ультрас (это с сайта https://komaprint.wordpress.com). Привожу его в несколько сокращенном виде (статья была опубликована в 2015 году):

«Сьогодні професійний спорт є не тільки ареною боротьби надлюдей, величезних грошей і певних політичних перипетій (наприклад, часто спортивні міжнародні змагання є лакмусовим папірцем рівня відносин між державами). Він навколо себе згуртовує масові рухи, які часто є значним чинником у громадському житті суспільства. Яскравий приклад тому – футбольні ультрас.

Перші ультрас почали з’являтись у країнах Південної Європи у 60-х рр. минулого століття. Є декілька причин появи цього руху. До того часу вже встигла оформитися широка група осіб, які постійно вболівали за свій клуб. На стадіоні вони робили гарне шоу з підтримки своїх улюбленців. В цьому і є відмінність ультрас від футбольних хуліганів (у колах близьких до футболу їх часто називають “хули” або “хулз”) Головною метою вони ставлять напад на вболівальників суперника, сутички з поліцією, які виправдовують відстоюванням честі клубу. Для залучення якомога більшої кількості вболівальників скуповували найдешевші глядацькі місця для за воротами. Тоді це ще були стоячі місця, від чого й походить традиція ультрас не сідати протягом матчу.

Етимологія поняття доволі логічна. “Ультрас” сягає коренями латинського “ultra”, що означає – “понад”, “поза межами”. Вони справді знаходяться поза межами. Поза межами вболівальницького середовища, поза межами суспільства. Від перших відмежовуються, бо вважають (і цілком справедливо), що пересічні вболівальники недостатньо відданні клубу. Для ультрас їхня команда – це вже стиль життя. Другі, у свою чергу, часто плутають ультрас і футбольних хуліганів. Вважають їх джерелом масових заворушень, бійок і прихильниками або крайніх правих або крайніх лівих політичних поглядів. Насправді ультрас виступають проти насилля, часто аполітичні, лише їх порівняно невеликі групи дотримуються чітко виражених політичних поглядів. Довгий час середньостатистичний обиватель нашої держави дотримувався консервативних поглядів щодо ультрас, яких вважав за неформалів, котрі асоціюють себе за межами суспільства. Але нещодавні події показали те, що навіть якщо українські ультрас і знаходяться поза межами, то це будуть межі традиційних уявлень про них.

До приходу Віктора Януковича на посаду президента ультрас до влади, а влада до них стосунку жодного не мали. Але колишній українофобський гарант розпочав утиски. Ультрас відповіли у звичній для них манері, викрикуючи на матчі в Києві між «Динамо» та «Карпатами» гасло, яке сьогодні дещо підзабуте. Тоді ж воно стало справжнім хітом: «Спасибо жителям Донбасса за президента пи..раса». «Проффесор» не придумав нічого ліпшого як просто віддати одного з лідерів київських фанів Андрія Кореновського під слідство. В кінці грудня 2011 року регіонали зробили наступний крок по знищенню традиційного фанатського руху – Вадим Колісніченко зареєстрував законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо забезпечення громадського порядку та безпеки до, під час та після проведення матчу)». У березні 2012 року його прийняли. Ультрас активно залучились до Євромайдану. Фактично всі рухи виступали на противладних позиціях. Якщо вони не брали участь у столичних протестах, то займалися охороною активістів у своїх містах. Наприклад – так вчинили ультрас донецького «Шахтаря». До подібних заходів вдалися й ультрас інших міст Півдня та Сходу України – Луганська, Харкова, Одеси. У столиці крім, протистояння на барикадах, ультрас долучалися до нічних рейдів з відлову тітушок. На жаль, часто самі рухи мусили очищуватись від подібних елементів.

Після втечі Януковича боротьба ультрас не закінчилась. Якщо до цих подій вони дружили по двох трикутниках – Київ-Дніпропетровьк-Львів та Донецьк-Харків-Одеса, то 22 лютого 2014 року стало безпрецедентною подією у історії фанатського руху. Українські ультрас оголосили про безстрокове перемир’я через загрозу розколу країни: «Продовжувати будь-які протиборства між собою – це злочин, який зіграє проти нас самих і, як наслідок, тільки погіршить ситуацію в державі». По країні прокотилась хвиля спільних маршів колишніх противників, а сьогодні – побратимів. На одному з них, 30 березня 2014 року у Харкові, було вперше виконано українську «народну пісню»: «Путін – …йло»:)

З початком АТО на Сході України значна кількість футбольних фанів стає добровольцями. Серед них ультрас з тих територій, які є окупованими – «Таврії», «Севастополя», «Металурга», «Шахтаря» і «Зорі». Рухи організували масову волонтерську підтримку українській армії. Але з поля зору вітчизняних ультрас не зникли і футбольно-політичні проблеми. З серпня 2014 року кримські клуби почали виступати під егідою Російського Футбольного Союзу, що не відповідає правилам УЄФА. Ультрас у відкритому листі засудили таке недотримування правил і вимагали рішучих дій. Поряд з тим українські футбольні функціонери почали консультації з УЄФА щодо позбавлення кримських клубів права виступати під егідою РФС. 20 листопада 2014 року у Києві прибув президент УЄФА Мішель Платіні для зустрічі з Петром Порошенко. Перед нею президент України вийшов до ультрас, які вимагали зустрічі з ним під Адміністрацією. Порошенко запевнив, що буде до кінця відстоювати державні інтереси. 4 грудня 2014 року УЄФА заборонила кримським клубам виступати під егідою РФС, а з 1 січня 2015 року створила особливу наглядову зону над Кримом.

Це лише найпомітніші події пов’язані з ультрас.
Революція Гідності змінила багатьох з нас, показала хто є хто насправді. Революція змінила й наш погляд на інших: раніше ультрас були поза межами тих, кого прийнято вважати законослухняними громадянами. Сьогодні вони поза межами нашої реальності. Точка зору, яка сформувалася про них раніше, не співвідноситься з тим, що вони зробили для кожного з нас протягом останнього року».

Действительно, я согласен, с автором, поступки ультрас в последнее время вызывают уважение. Но карт-бланш на вседозволенность во время матча им не выдавал НИКТО. Наш клуб никогда не отказывался от своих болельщиков, но поклонники команды должны понимать, что их неправомерные действия могут сильно навредить клубу и об этом всегда надо помнить.
Автор: Han
Просмотров: 1564